Сайт
Рачинської
гімназії
Іван ОЛЬХОВСЬКИЙ
Курінного УПА на Волині Олексія Брися («Остапа») преса не переобтяжує своєю увагою. Мені, наприклад, на очі потрапляли лише скупі рядки з його біографії та згадки про участь у деяких урочистих заходах. Це спонукало мене зустрітися з повстанським командиром у його львівській квартирі.
Олексію Семеновичу нині 87 років. Десять з них він відбув в ув'язненні, понад сорок - відпрацював на шахтах Інти та Воркути. Літа, проведені на «північних курортах», певно, відобразились на стані здоров'я. Нині пан Олесь пересувається з допомогою інвалідного візочка. Але завдяки уважному догляду сестри милосердя Ольги виглядає охайним і бадьорим. У такому товаристві й було відтворено кілька цікавих, на мій погляд, епізодів з його життя.
За його голову німці обіцяли 10000 марок
Після закінчення польської школи у рідному селі Рачин, Горохівської гімназії та здобуття атестата про середню освіту вже при радянській владі Олексій Брись вступив на фельдшерський факультет Львівського медінституту. Однак після першого курсу з навчанням довелось попрощатись - почалась війна. Юнак повертається в рідні краї. Як тільки німці дозволили відкрити українські школи, Олесь влаштувався працювати викладачем фізкультури в Горохівську гімназію, а після її закриття за завданням ОУН перейшов на роботу викладача в уряд праці («арбайтзант»). Там увійшов у довір'я до начальниці цієї установи на прізвище Тіс і завдяки цьому допомагав багатьом уникнути відправки на роботу в Німеччину. У селі Зборишеві, як стверджує член Братства ветеранів УПА Волинського краю Йосип Іванюк, було зірвано до вивезення цілий етап людей.
Одного разу Олексій вийшов з квартири на вулицю і побачив, як німецький поліцай гнався за місцевим жителем, щось кричав і бив того палицею. Ця картина надзвичайно вразила Олексія. Він кинувся до поліцая, вихопив палицю, взяв його за груди і застеріг, щоб не робив цього. Німець, ошелешений таким зухвальством, розгубився. А тим часом навколо зібрався гурт людей. Серед них Олексій помітив німця з адміністрації у жовтій формі SA (Sonder Abteilung) - партійних нацистських військ, що на всіх накликала жах, і запитав у нього, чому цей тип б'є людину нізащо? Запитання лише розлютило гітлерівця, і він двічі вдарив палицею Олексія. Коли замахнувся втретє, Олексій вирвав палицю і вперіщив нею окупанта. В цей час вискочив зі склепу ще один німець. Олексій зрозумів, що треба втікати, і рвонув вздовж вулиці подалі від натовпу. Оглянувшись, помітив, що за ним кинувся навздогін зондерабтейлюгівець і на ходу намагається витягти з кобури пістолета. Юнак, як кажуть, спиною відчув, що зараз пролунає постріл, куля може влучити у нього, і різко завернув у найближчий двір. Петляв між будинками, заплутуючи сліди. Тоді вискочив на вулицю Ягелівську, сповільнив хід, аби не привертати до себе уваги, і попрямував до «арбайтзанту» - місця своєї роботи. Піднявся на другий поверх і запитав службовців, де начальниця. Ті відповіли: вийшла у місто. Тоді Олексій розповів їм, що трапилось. Вони між собою переглянулись здивовано і вирішили дізнатись про ситуацію на місці події. Повернувшись до приміщення, сказали йому тікати геть. Олексій миттю вилетів з приміщення, побачив чийсь велосипед, заскочив на нього і чимдуж помчав у напрямку села Скобелки. По дорозі вирішив змінити маршрут і повернув праворуч на Старостав, де жив його приятель Лотоцький. Розповів йому свою пригоду, дав велосипеда і попросив, щоб він негайно поїхав у Рачин і попередив його родину про небезпеку. До Рачина було кілометрів з десять. І коли туди приїхав Лотоцький, коло Брисів він побачив машину, німців, які виводили на подвір'я батька, матір і Олексієву бабусю. Усіх посадили на кузов і під конвоєм повезли до Горохова як заручників.
Дізнавшись про цю гірку новину, Олексій вночі полями вирішив добрався до своєї опустілої хати. За кілька кілометрів серед собачого гавкоту в селі упізнав голос свого пса Тропа, який з наближенням до садиби несподівано затих. У цей момент раптом на Олесія хтось стрибнув. Вже на землі він зрозумів, що це Троп від радості зустрічі повалив його. Олексій підійшов ближче до хати, зазирнув у віконце, звідки пробивалось світло, побачив повну кімнату людей. То були знайомі односельці. Вони прийшли попередити, що німці за його голову обіцяють 10 тисяч марок. З тих пір Олексій не ночував удома. Переховувався у дядька Тихона, у знайомих і друзів. Одного разу під час хуртовини заблукав, забрів у сусіднє село. Там люди вже знали про його історію і про ціну, якою німці хотіли купити зрадника. Але прийняли вони Олексія, як героя, хоча й з осторогою.
Згодом Олексієві передали, що німці відпустили додому бабусю, і вона запрошує його з братами на вечерю. Олексій і Павло (старший брат) радо прибули на теплий вогник рідного дому. Не зміг вирватися з Володимира-Волинського Анатолій, де перебував на навчанні. Але й це не завадило порадіти, що бабуся уже на волі.
Після вечері Олексій попрощався і пішов ночувати до сусідів. Братові також наказав в жодному разі не ночувати вдома. Але Павло не послухав молодшого брата, заснув солодким сном у рідній оселі. А вранці його прямо в ліжку заарештував німецький поліцай, якого окружний комісар прислав сюди учинити засідку на Олексія. Через кілька днів гітлерівці випустили з-під арешту батька і матір, очевидно, для ще однієї приманки. Але Олексій одразу зрозумів цей задум і до батьків не навідувався, а кинувся виручати брата. Озброївшись гранатою і пістолетом та загітувавши на підмогу гімназійного друга Юрка Максимчука, вирушив пішки до Луцька, куди завези заарештованого Павла. Знайшли будинок, де жили німці. Юрко лишився чатувати на вулиці, а Олексій непомітно прошмигнув на другий поверх приміщення. Там побачив напівроздягненого німця, що відчиняв двері своєї кімнати, і запитав його, де живе фройляйн Тіс - начальниця Горохівського арбайтзанту. Той відповів, що тут її нема і грубо вказав на вихід. На вулиці вже темніло, але Олексій зумів побачити високу фігуру жінки, що наближалась до будинку, з якого він щойно вийшов. Це була фройляйн Тіс. Коли Олексій підійшов до неї і привітався, вона від несподіванки не змогла нічого промовити, тільки здивовано дивилась, як на бандита. Олексій став її переконувати, втішати, що він нічого злого проти неї не має, а потім запропонував пройтись разом по вулиці. Як це дивно, вона погодилась. Олексій коротко пояснив мету свого візиту - допомогти звільнити брата. Аби підштовхнути її до такого вчинку, Олексій узявся доводити, що жорстокість німців до інших народів стане причиною програшу у війні. "Ви божевільний!" - зауважила фройляйн Тіс і стала заперечувати невтішний прогноз Олексія. Але на завершення розмови пообіцяла допомогти звільнити брата. Однак минув тиждень, другий, а Павла не випускали з в'язниці. Олексій вирішив ще раз зустрітися з фройляйн Тіс, але друзі не дозволили піти на такий ризик. Натомість запропонували відповісти на німецькі репресії організованою акцією.
Напад на Горохів
Його запланували на ранок 21 березня 1943 року. Серед тих, хто розробив план операції, були районні керівники ОУН Горобець та "Омелько". Згідно з цим планом, головне завдання полягало у захопленні жандармерії і звільненні арештантів. Його доручили виконувати групі на чолі з Олексієм Брисем. Інші групи мали захопити транспорт, склад зброї у Грабині, а також роззброїти поліцію у Берестечку. Під покровом ночі Олекса разом зі своїми бійцями проник у центр міста і увірвався до жандармерії. Там дрімало кілька ситих поліцаїв. Заскочені зненацька, вони не встигли вчинити збройного опору. Обеззброївши їх, народні месники перейшли в арештантське відділення. Там зустріли поліцая, з яким Олекса раніше мав сутичку. По ньому він разом з "Омельком" відкрили автоматний вогонь. Одночасно пролунали постріли і в Грабині, де мешкав гебітскомісар. Згодом стрілянина заглушила команди. Лише зрідка до вух доносились передсмертні зойки, крики.
Надворі почало світати. Звільнивши арештантів, група Олексія Брися вирушила до міської бойні, де було
призначено збір. Але там нікого не було. Аби не накликати на себе лиха тривалим чеканням, повстанці попрямували до Холонівського лісу. Убрід перейшли річку і промоклі завернули до хати
знайомої Олексія Раїси Пойдзюн. Тут переодяглись у суху одежу, яку дала господиня, і вирушили до Скабарівщини - наступного місця збору. "Ми тоді відчували себе переможцями, - каже Олесь
Семенович. - З віддалі часу дивуюсь, як можна було виконувати такі непосильні завдання?"
Пізніше стало відомо, що німці, оговтавшись від несподіваного нападу, відрядили для погоні за повстанцями кілька вантажівок з карателями. Але їх на деякий час гранатою зупинив брат Раїси Пойдзюн. За це хлопця німці розстріляли на місці його героїчного вчинку.
Після нападу на Горохів Олексій Брись керував розгромом німецького табору під Лобачівкою, що принесло йому славу умілого повстанського командира. Потім було відрядження у штаб групи УПА "Північ", підвищення до посади курінного, оборона Свинаринської "Січі" від червоних партизанів, евакуація обозу важкої зброї на Горохівщину, арешт разом з дружиною Галиною Дробітько і репресії усієї родини. Батько Олексія помер голодною смертю на засланні в Казахстані, мати Пелагія - у Воркуті (після відбуття п'ятирічного заслання). Старшого брата Павла знищили німці, а молодший Анатолій загинув у лавах УПА від червоних. Дружина відбула десярічний строк ув'язнення у норільських таборах. Нині з дочкою Зоєю проживає в Івано-Франківську.
Усі ці події варті окремої уваги. Але згадані тут, гадаю, були визначальними у долі повстанського командира Олексія Брися.
Фото:
1.Олексій Брись, очевидно, перед війною (з Літопису УПА т.2)
2.Олексій Брись із дружиною Галиною Дробітько. 1942 (?) рік.
3.Олексій Брись сучасне фото.
